Назад

Їж сардини, радій... та співай!

Мішель Оден

Поки людське немовля ще в утробі, одна річ є пріоритетом — живлення його мозку. Сьогодні ми добре розуміємо специфічні харчові потреби мозку, який розвивається. Здебільшого мозок складається з жиру. Це означає, що про його основні потреби ми маємо говорити передусім крізь призму ліпідів. Щоб не заглиблюватися в науку, скажу так: слід пам’ятати, що мозку плоду вкрай потрібні поліненасичені жирні кислоти, зокрема класу омега-3.

Задовольнити цю гостру потребу майбутня мати може двома шляхами:

Перший шлях — прямий. Він полягає в дотриманні раціону, багатого на омега-3 поліненасичені жирні кислоти. На практиці це означає їсти морську рибу. Риба на початку ланцюжка морепродуктів, як-от сардина, оселедець чи звичайна атлантична скумбрія, не забруднена.

Другий шлях — опосередкований. Він полягає в тому, щоб гарантувати, що материнський організм зможе перетворити вихідну молекулу цього класу, якої є вдосталь у наземному харчовому ланцюзі, на довші та менш насичені молекули. Проте деякі гормони, наприклад, кортизол, блокують метаболічний шлях ненасичених жирних кислот. Люди, яких щось непокоїть, виділяють кортизол на більш високому рівні — зазвичай коли почуваються під тиском когось (наприклад, авторитарного чоловіка чи дружини) або чогось (наприклад, вагітності, коли вагітною бути не хочеш). Із сучасних наукових даних можна зробити висновок, що вагітній жінці краще бути щасливою.

Ми також можемо зробити висновок, що з біохімічного погляду їсти сардини та радіти — це одне й те саме: прямо чи опосередковано, та мати може виробити довгий ланцюг поліненасичених речовин, потрібних для живлення мозку дитини. Звичайно, обидва шляхи не є несумісними й можуть доповнювати один одного.

Простого рецепту щастя не існує. Емоційний стан вагітної жінки традиційно є справою родини та спільноти. Сьогодні, в епоху медикалізації вагітності та пологів, медичні працівники також несуть відповідальність за захист емоційного стану вагітних. Одним із їхніх головних обов’язків має бути пом’якшення ефекту ноцебо, який може виникнути під час допологового догляду. Медичні працівники відчувають ефект ноцебо щоразу, коли завдають людині, про яку піклуються, більше шкоди, ніж користі, втручаючись в її уяву, фантазії чи систему переконань. Наприклад, ізольоване підвищення артеріального тиску наприкінці вагітності — це зазвичай хороший знак, що плацента працює правильно: вона як «адвокат дитини» просить матір надати трохи більше крові. Коли медичний працівник представляє цю фізіологічну реакцію як погану новину, хоча вона докорінно відрізняється від прееклампсії, ефект ноцебо може бути величезним. Майбутня мама вже не здатна бути щасливою.

Медичні працівники можуть напрочуд позитивно впливати

на емоційний стан вагітної жінки завдяки власному словниковому запасу, ставленню та навіть мові тіла. Крім того, вони можуть заохочувати й навіть влаштовувати заходи, які виходять за межі медичних консультацій. У пологовому відділенні лікарні французького міста Пітів’є ми щовівторка ввечері зустрічалися біля фортепіано й разом співали: до групи могли приєднатися вагітні жінки, молоді матері та новонароджені діти, акушерки, прибиральниці, секретарки тощо. Після співів, а часто й танців, панувала атмосфера щастя й навіть ейфорії. Гадаю, для росту та розвитку плоду такі сеанси були кориснішими за серію складних ультразвукових сканувань або доплерографію плацентарної перфузії.

В утробі матері, яка співає, дитина здатна сприймати посилені звукові коливання. На це варто зважати в нинішній вік професійних співаків, музичних записів, радіо та телебачення, коли більшість людей, особливо вагітних жінок і молодих матерів, перестали співати. Універсальні колискові зникли. Мозок, що розвивається, слід живити й сенсорною стимуляцією.

Мішель Оден, доктор медицини, засновник Дослідницького центру первинного здоров’я в Лондоні та пологового відділення в лікарні міста Пітів’є, Франція. Автор і редактор у журналі Midwifery Today; також автор більше 20 книг, опублікованих 22 мовами. Його останні книги — «Народження Homo, морського примата» (The Birth of Homo, the Marine Chimpanzee, 2017), «Майбутнє Homo» (The Future of Homo, 2019) та «Планета Океан: Наші загадкові зв'язки з водою» (Planet Ocean: Our Mysterious Connections to Water, 2021).

Їж сардини, радій... та співай!

Мішель Оден

Їж сардини, радій... та співай!

Мішель Оден

Поки людське немовля ще в утробі, одна річ є пріоритетом — живлення його мозку. Сьогодні ми добре розуміємо специфічні харчові потреби мозку, який розвивається. Здебільшого мозок складається з жиру. Це означає, що про його основні потреби ми маємо говорити передусім крізь призму ліпідів. Щоб не заглиблюватися в науку, скажу так: слід пам’ятати, що мозку плоду вкрай потрібні поліненасичені жирні кислоти, зокрема класу омега-3.

Задовольнити цю гостру потребу майбутня мати може двома шляхами:

Перший шлях — прямий. Він полягає в дотриманні раціону, багатого на омега-3 поліненасичені жирні кислоти. На практиці це означає їсти морську рибу. Риба на початку ланцюжка морепродуктів, як-от сардина, оселедець чи звичайна атлантична скумбрія, не забруднена.

Другий шлях — опосередкований. Він полягає в тому, щоб гарантувати, що материнський організм зможе перетворити вихідну молекулу цього класу, якої є вдосталь у наземному харчовому ланцюзі, на довші та менш насичені молекули. Проте деякі гормони, наприклад, кортизол, блокують метаболічний шлях ненасичених жирних кислот. Люди, яких щось непокоїть, виділяють кортизол на більш високому рівні — зазвичай коли почуваються під тиском когось (наприклад, авторитарного чоловіка чи дружини) або чогось (наприклад, вагітності, коли вагітною бути не хочеш). Із сучасних наукових даних можна зробити висновок, що вагітній жінці краще бути щасливою.

Ми також можемо зробити висновок, що з біохімічного погляду їсти сардини та радіти — це одне й те саме: прямо чи опосередковано, та мати може виробити довгий ланцюг поліненасичених речовин, потрібних для живлення мозку дитини. Звичайно, обидва шляхи не є несумісними й можуть доповнювати один одного.

Простого рецепту щастя не існує. Емоційний стан вагітної жінки традиційно є справою родини та спільноти. Сьогодні, в епоху медикалізації вагітності та пологів, медичні працівники також несуть відповідальність за захист емоційного стану вагітних. Одним із їхніх головних обов’язків має бути пом’якшення ефекту ноцебо, який може виникнути під час допологового догляду. Медичні працівники відчувають ефект ноцебо щоразу, коли завдають людині, про яку піклуються, більше шкоди, ніж користі, втручаючись в її уяву, фантазії чи систему переконань. Наприклад, ізольоване підвищення артеріального тиску наприкінці вагітності — це зазвичай хороший знак, що плацента працює правильно: вона як «адвокат дитини» просить матір надати трохи більше крові. Коли медичний працівник представляє цю фізіологічну реакцію як погану новину, хоча вона докорінно відрізняється від прееклампсії, ефект ноцебо може бути величезним. Майбутня мама вже не здатна бути щасливою.

Медичні працівники можуть напрочуд позитивно впливати

на емоційний стан вагітної жінки завдяки власному словниковому запасу, ставленню та навіть мові тіла. Крім того, вони можуть заохочувати й навіть влаштовувати заходи, які виходять за межі медичних консультацій. У пологовому відділенні лікарні французького міста Пітів’є ми щовівторка ввечері зустрічалися біля фортепіано й разом співали: до групи могли приєднатися вагітні жінки, молоді матері та новонароджені діти, акушерки, прибиральниці, секретарки тощо. Після співів, а часто й танців, панувала атмосфера щастя й навіть ейфорії. Гадаю, для росту та розвитку плоду такі сеанси були кориснішими за серію складних ультразвукових сканувань або доплерографію плацентарної перфузії.

В утробі матері, яка співає, дитина здатна сприймати посилені звукові коливання. На це варто зважати в нинішній вік професійних співаків, музичних записів, радіо та телебачення, коли більшість людей, особливо вагітних жінок і молодих матерів, перестали співати. Універсальні колискові зникли. Мозок, що розвивається, слід живити й сенсорною стимуляцією.

Мішель Оден, доктор медицини, засновник Дослідницького центру первинного здоров’я в Лондоні та пологового відділення в лікарні міста Пітів’є, Франція. Автор і редактор у журналі Midwifery Today; також автор більше 20 книг, опублікованих 22 мовами. Його останні книги — «Народження Homo, морського примата» (The Birth of Homo, the Marine Chimpanzee, 2017), «Майбутнє Homo» (The Future of Homo, 2019) та «Планета Океан: Наші загадкові зв'язки з водою» (Planet Ocean: Our Mysterious Connections to Water, 2021).